Психологічні ризики запорів у дітей

Затримка стільця є поширеною скаргою, з якою звертаються до педіатра батьки дітей різного віку. В низці випадків у розвитку функціональних закрепів значну роль може грати психологічний фактор.

Психофізіологічні фактори ризику розвитку функціональних закрепів у дітей

До психофізіологічних факторів ризику розвитку функціональних закрепів належать зокрема¹:

• неврози різної етіології;

• депресивні стани;

• відсутність «комфортних умов» здійснення акта дефекації (у школі, дитсадку);

• придушення позову на дефекацію внаслідок «побоювання горщика» (якщо були випадки болючої дефекації);

• iмперативне виховання туалетних навичок (у дитини 1 – 2 років).

При цьому розвиток ускладнень функціональної закрепу, таких як енкопрез, може призвести до соціальної дезадаптації дитини¹, посилюючи психологічні проблеми та замикаючи таким чином порочне коло.

Поширеність енкопрезу у дітей, які страждають закрепами¹:

Результати дослідження психологічних ризиків закрепу та енкопрезу

У Брістольському університеті в Англії було проведено дослідження, в якому вивчався передбачуваний зв'язок між психосоціальними проблемами у дітей раннього віку із закрепами та нетриманням калу в молодшому шкільному віці².

Об'єкти дослідження²:

Дані були отримані в результаті анкетування батьків:

• У віці 2 – 3 років батьки повідомляли про поведінкові та емоційні проблеми дитини;

• Починаючи з 4-річного віку та до досягнення дитиною 10 років, батьків щороку опитували з метою виявлення можливої наявності закрепу та/або енкопрезу.

Результати дослідження показали, що часті істерики у 3-річному віці асоційовані з двократним збільшенням ймовірності закрепу з нетриманням калу порівняно з простим закрепом².

Вплив поведінкових та емоційних проблем у віці 3,5 років на ризик розвитку закрепу (<0,001)²

Механізм розвитку психологічних порушень моторики ШКТ

Характер психогенних факторів, здатних порушити моторику шлунково-кишкового тракту, може бути дуже різноманітним.

З одного боку, діти з емоційними проблемами можуть бути більш схильні до тривоги при дефекації та мати труднощі з привчанням до туалету².

Уникнення випорожнення кишечника призводить до накопичення фекалій у прямій та товстій кишці. Подовжується час просування калових мас у кишечнику, уповільнюється перистальтика та знижується чутливість. Зворотне всмоктування рідини призводить до збільшення обсягу твердих калових мас та мегаколону. Енкопрез відбувається за рахунок того, що ці маси перешкоджають ректальній функції, і свіжий рідкий кал просочується навколо них.

З іншого боку, гостра стресова ситуація може викликати порушення моторики шлунково-кишкового тракту. Хронічні закрепи розвиваються, зазвичай, на фоні довготривалого несприятливого психологічного фону³.

Механізм розвитку таких порушень може бути представлений наступним чином: хронічна психотравмуюча ситуація призводить до формування нерізких психоневрологічних порушень, що викликають вегетативні порушення, і зрештою – до порушень моторики шлунково-кишкового тракту³.

Зв'язок між психологічними проблемами та закрепами має значення для клініцистів, оскільки ці супутні захворювання можуть негативно вплинути на результати лікування. З метою уточнення діагнозу бажана консультація психоневролога та/або невропатолога та/або психолога.

Для подолання психологічного бар'єру (наприклад, при «страхах горщика») лікування варто починати не з проносних, а з випорожнення кишечника, оскільки застосування проносних препаратів до ліквідації калового завалу може посилити нетримання калу³.

Мікролакс® — оптимальний старт терапії кожного епізоду затримки випорожнень*, навіть при хронічному закрепі на тлі неефективності підтримувальної терапії⁴