Горіти, але не згорати: як вчасно розпізнати емоційне вигорання і чим собі допомогти, якщо воно у вас вже є
Синдром емоційного вигорання (СЕВ) від роботи — це проблема, яка особливо гостро стоїть перед представниками так званих професій «які допомагають»1. Настільки гостро, що цей стан було включено в МКБ-10 і МКБ-11, де йому дали таке визначення: результат нездоланного хронічного стресу, отриманого на робочому місці.2 Неважко здогадатися, чому саме лікарі піддаються сильному емоційному вигоранню. Дуже часто вам доводиться працювати у відверто важких умовах: витримувати багатогодинні зміни, постійно спілкуватися з великою кількістю людей та ще й відчувати неабияку особисту відповідальність за результат.2
Що кажуть дослідження?
У 2012 р було проведено великомасштабне дослідження фахівцями з ряду провідних клінік і університетів США. Автори опитали 7288 лікарів різних спеціальностей і виявили, що близько половини лікарів схильні до професійного вигорання (46%), а це на 10% вище, ніж у середньому по популяції. Реєстрували такі симптоми, як емоційне виснаження, байдужість до результатів своєї діяльності, песимізм і пригніченість3.
Результати російського дослідження також6 показали, що практично у кожного другого лікаря є ознаки емоційного вигорання — 67,6%, при цьому у 10,5% лікарів вони ще на стадії формування.
У медицині наслідки емоційного вигоряння можуть бути дуже вагомими. Воно впливає на якість життя самого лікаря і його ставлення до виконуваної роботи4,5,6. Це означає, що кожен лікар повинен усвідомлювати ризик і приймати адекватну відповідальність за себе, свою роботу, свій професійний результат, а також за свої рішення, дії, зміну поведінки. І по можливості відслідковувати власний стан7.
Першим симптомом РЕВ є «трудоголізм»: надмірна активність, відчуття незамінності («ніхто, крім мене, не впорається з цією роботою»), відмова від потреб, не пов’язаних із роботою, заперечення своїх невдач і розчарувань, обмеження соціальних контактів.
І тільки потім з’являються фізичне та емоційне виснаження, зниження участі, байдужість, небажання виконувати свої обов’язки, депресія, агресія, екзистенціальний відчай7.
Якщо щось зі списку вище у вас відгукнулося, ймовірно, ви перебуваєте в зоні ризику або вже маєте РЕВ. На жаль, ігнорувати РЕВ категорично не можна**:** ціна важких форм цього синдрому занадто висока4.
На щастя, у цій ситуації ви можете протягнути собі руку допомоги самі. І ось, як7:
Зробіть невелику паузу і проаналізуйте своє життя з точки зору балансу роботи і відпочинку. Перегляньте свої пріоритети: що у вашій роботі дійсно важливе і подобається вам найбільше, а що можна відсунути на другий план?
Обов’язково плануйте вільні вечори, які ви проведете з близькими людьми або за улюбленим хобі. Без необхідності не беріть чергування у вихідні.
Забезпечте задоволення базових потреб організму: сон (7-8 годин на добу), харчування (регулярне і різноманітне), фізична активність (хоча б 3 рази на тиждень по 30 хвилин).
По-новому організуйте робочий простір та процеси: робіть невеликі, але часті і регулярні перерви в роботі, щоб, наприклад, зробити дихальну гімнастику або просто розім’ятися.
По можливості делегуйте обов’язки середньому та молодшому медперсоналу; обговоріть можливість перерозподілу завдань з керівництвом, якщо розумієте, що перевантажені.
Пройдіть навчання або освойте нову навичку в своїй або суміжній галузі — це допоможе повернути смак до роботи і знову отримувати від неї задоволення.
Проявіть більше емпатії до пацієнтів: згідно з дослідженнями, це знижує ризик вигоряння8.
Психотерапія (когнітивно-біхевіоральні, релаксаційні техніки, недирективна, інтеграційна психотерапія). Цей метод добре себе зарекомендував і дає позитивні результати.
За призначенням фахівця можливе фармакологічне лікування. Залежно від симптомів можуть бути призначені антидепресанти, транквілізатори, β-адреноблокатори, снодійні засоби, а також препарати нейрометаболічної дії.
Лікар, особливо педіатр, — це благородна і критично необхідна суспільству професія, але водночас сполучена з величезною кількістю стресових ситуацій. Саме тому лікарі, як ніхто інший, повинні берегти себе і вміти запобігати емоційному вигоранню, а якщо воно виникло — екологічно справлятися з ним, заради самих себе, своїх близьких і своїх пацієнтів.
Джерела:
Jones JW, editor. The burnоut Syndrome. Park Ridge IL: London House; 1981.
ICD-11 for Mortality and Morbidity Statistics. Режим доступу: https://icd.who.int/browse11/l-m/en#/http://id.who.int/icd/entity/12918028
H.B. Говорін, E.A. Бодагова. Синдром емоційного вигоряння у лікарів. «Оргздрав. Вісник ВШОУЗ », №1, 2016. Доступно на сайті: https://www.vshouz.ru/journal/2016-god/sindrom-emotsionalnogo-vygoraniya-u-vrachey.
Дослідження Mayo Clinic про зв'язок вигоряння і лікарських помилок : https://www.mayoclinicproceedings.org/article/S0025-6196(18)30372-0/fulltext.
Kang EK, Lihm HS, Kong EH. Association of Intern and Resident Burn out with Self-Reported Medic al Errors. Korean Journal of Family Medicine 2013;34(1):36-42.
Hayashino Y, Utsugi-Ozaki M, Feldman MD, Fukuhara S. Hope Modified the Association between Distress and Incidence of Self-Perceived Medical Errors among Practicing Physicians: Prospective Cohort Study. PLoS ONE2012;7(4):e35585.
Скугаревcька М.М. Діагностика, профілактика і терапія синдрому емоційного вигорання. 2003.
Сонькіна A.A. Навички професійного спілкування в роботі лікаря. ОРГЗДРАВ: новини, думка, навчання, №1, 2015.-C.101‒107.
UKR-MX-2100040